;
Там, де руки лікують: шлях Світлани з Дніпрорудного до власного простору здоров’я в Запоріжжі
11 Грудня 2025
Запоріжжя — незламне місто. Його стійкість видно в людях, які, попри війну, працюють, розвиваються й нині тут живуть ті, які знаходять у собі сили починати все з нуля. Одна з таких історій — історія Світлани, масажистки, яка створила свою справу на новому місці, опинившись у Запоріжжі не за власним бажанням, а через війну.
Її кабінет — масажний стіл, апарати, охайний простір і відчуття зосередженості. Тут усе говорить про працю й розвиток, а не про картинку. Попри брак часу й постійні відключення світла. Вона знаходить час на спілкування. Усміхається й майже відразу — говорить просто, відверто.
«Мені завжди медицина була до душі», — починає вона. — «Але життя склалося так, що довгий час я й не думала, що буду займатися цим серйозно».
Дитинство, яке задало напрямок
Світлана з Дніпрорудного, промислового серця Запорізької області.
Любов до медицини — це не випадковість. Її бабуся була медикинею. Саме вона з дитинства передавала знання й повагу до цього фаху.
Бабуся навчала: показувала базові медичні навички, знайомила з поняттями, вчила латинським назвам. Ще школяркою, у 1996 році, Світлана закінчила перші курси з мануальної терапії — тоді вона була лише ученицею 9-го класу. Здавалося, шлях уже окреслений.
«Але після школи обставини склалися інакше, і медицину довелося відкласти. Пішла здобувати інший фах», — зізнається жінка.
Повернення до масажу через турботу про дитину
До практики масажу Світлана повернулася вже у дорослому віці, після 2014 року, коли народила дитину. За медичними показниками малечі був потрібен постійний масаж, і саме це стало тим моментом, коли давнє знання ожило.
«Довелося опанувати інші практики — педіатричний дитячий масаж, ЛФК, масаж обличчя. З цього все й почалося», — розповідає вона.
На той час основною роботою була зовсім інша сфера — вона працювала підземною машиністкою прохідницької установки, у шахті. Масаж був радше хобі, додатковим заробітком.
«Я вже мала вищу економічну освіту, роботу, сім’ю і нічого змінювати не збиралася, мене все влаштовувало… поки не почалась велика війна».
2022 рік: рішення не залишатися в окупації
«У 2022 році ми з сім’єю евакуювалися до Запоріжжя, залишатися в окупації не бажали, роботу ми втратили, не схотіли з чоловіком співпрацювати з окупантами», — ділиться Світлана
У Запоріжжі починається нова реальність — орендоване житло, невизначеність. «Цілий рік ми намагалися почати життя з нуля… Я зрозуміла, що мені потрібно зчепіти зуби та починати займатися справою».
Оголошення на OLX, перші клієнти
Світлана розміщує оголошення на OLX і приймає перших клієнтів вдома. Проходить навчання з бізнесу й виграє грант — апарат пресотерапії. Вона працює вдома близько двох років, формує першу клієнтську базу, одночасно вступає до фахового медичного коледжу.
Фінансова підтримка від ГО «Центр зайнятості Вільних людей» у співпраці з Mercy Corps
«У телеграм-каналі побачила повідомлення про надання підтримки… і я зрозуміла, що цей шанс потрібно використовувати», — згадує Світлана.
Вона подає бізнес-план — і команда підтримує її.
«Дівчата повірили у мене, дали шанс впевнено йти до мети. З якою б проблемою я не зіткнулася — завжди допомагали, ставилися з повагою та розумінням. Процес від моєї заявки до отримання обладнання зайняв менше місяця — це говорить про професіоналізм», — каже Світлана.
Нині вона має сучасний апарат Ендосфера-терапії, який кардинально пришвидшує розвиток її масажного кабінету й розширює спектр надання послуг.
«Клієнтська база виросла майже у два рази… Піднялася моя заробітна плата, я можу вже впевнено сказати, що я заробляю своїми руками!».
Плани й віра у себе
«Плани на майбутнє — закупівля обладнання для реабілітації, робота з військовими та людьми з травмами, більший простір, масштабування бізнесу. Людям, які планують податися — раджу не зволікати і дати собі шанс», — не стримує емоцій масажистка.
Насамкінець
Сьогодні Світлана — студентка медичного коледжу й фахівчиня, яка створила власний простір для масажу та відновлення. Її кабінет невеликий, але в ньому вже є те головне, чого вона так прагнула: незалежність, стабільність і віра в свої сили. Вона зуміла вибудувати кар’єру та життя у новому місті, почавши із тієї самої нульової точки, у яку її та сім’ю відкинула війна.
Її історія — це не про швидкі перемоги й не про везіння. Це про щоденні рішення продовжувати, про працю, яка не зупиняється, і про тиху, але вперту силу, що народжується тоді, коли здається, що більше немає опори.
Це історія жінки, яка змогла зробити крок наперекір обставинам.
Історія, яка нагадує: навіть у найтемніший час можна знайти у собі достатньо світла, щоб почати спочатку.
Це не історія успіху.
Це — історія сили.
